Пiсня з полонини Сонце сiло за горами та й за Верховину, А гуцул давно чекає кохану дiвчину. Пiсне з полонини, полинь до дiвчини! Розкажи, як я кохаю, як її чекаю. Так запали в душу коси, стрiчками обвитi, Як волошки, синi очi - єдинi на свiтi. Не розкажуть про кохання їй вуста несмiлi, В пiснi серце розкриваю я дiвчинi милiй. А коли засяють зорi понад рiдним плаєм, Нiжну пiсню про кохання разом заспiваєм.