Пiсня з полонини
Сонце сiло за горами та й за Верховину,
А гуцул давно чекає кохану дiвчину.

Пiсне з полонини, полинь до дiвчини! 
Розкажи, як я кохаю, як її чекаю.   

Так запали в душу коси, стрiчками обвитi,
Як волошки, синi очi - єдинi на свiтi.

Не розкажуть про кохання їй вуста несмiлi,
В пiснi серце розкриваю я дiвчинi милiй.

А коли засяють зорi понад рiдним плаєм,
Нiжну пiсню про кохання разом заспiваєм.